1А, як утихомирилась буча, покликав Павел учеників і попрощавшись, вийшов у дорогу до Македониї.2Пройшовши ж ті сторони і напімнувши їх многими словами, прийшов у Грецію.3Поживши ж (там) три місяці, як засіли на него Жиди, коли хотів був плисти в Сирию, надумавсь вернутись через Македонию.4Товаришували йому до Азиї Сосипатр Вериєць і Солуняне Аристарх та Секунд, та Гай Дервянин, та Тимотей, і Азияне Тихик та Трофим.5Сї, пійшовши попереду, підождали нас у Троядї.6Ми ж поплили після опрісночних днїв із Филип, та й прибули до них за пять днів у Трояду, де пробули сім день.7Первого ж дня в тижнї, як зібрались ученики на ломаннє хлїба, проповідував їм Павел, хотячи вийти назавтра, і продовжив слово до півночи.8Було ж сьвітла много в гірницї, де ми зібрали ся.9Сидїв же один молодець, на ймя Євтих, на вікнї, та й обняв його твердий сон; і, як Павед промовляв много, похилрзпшсь зі сну, упав з третього поверху до долу, і підняли його мертвого.10Зійшовши ж Павел у низ, припав до него, й обнявши рече: Не трівожтесь, душа бо його в йому.11Зійшовши ж угору, переломив хліб, і попоївши, бесідував богато аж до зорі, та й пійшов.12Привели ж хлопця живого і втішились немало.13Ми ж, прийшовши до корабля, поплили в Асон, хотівши звідтіля взяти Павла, тав бо звелів, хотівши сам ійти пішки.14Як же зійшов ся з нами в Асонї, узявши його, прибули ми в Митилену.15А відпливши звідтіля, причалили ми другого дня проти Хиоса, на другий же день поплили в Самос, та, побувши в Трогилиї, другого дня прийшли в Милет.16Надумавсь бо Павел плисти мимо Єфеса, щоб не гаятись в Азиї, а поспішав, коли можна, щоб йому бути в день пятидесятницї в Єрусалимі.17З Милета ж, піславши в Єфес, прикликав старших церковних.18Як же прийшли до него, рече їм: Ви знаєте з первого дня, як прийшов я в Азию, яким робом пробував я з вами всякого часу,19служачи Господові з усякою покорою і многими слїзми і спокусами, які прилучали ся мені од Жидівського чигання,20і що я ні від чого корисного не вхиляв ся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам,21сьвідкуючи й Жидам і Єленянам покаянне перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.22І ось я, звязаний духом, ійду в Єрусалим, не знаючи, що в йому приключить ся мені.23Тільки що Дух сьвятий по городам сьвідкує слово, що кайдани мене та муки ждуть.24Та ні про що я не дбаю, й не дорога мені душа моя, аби з радістю скінчити путь мій і ту службу, що прийняв я од Господа Ісуса, щоб сьвідкувати евангелию благодати Божої.25І тепер ось я знаю, що більш не бачити мете лиця мого ви всї, між котрими ходив я, проповідуючи царство Боже.26Тим я сьвідкую вам сьогодні, що чистий я від крові всіх.27Бо я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу.28Тим достерегайте себе і все стадо, в котрому вас Дух сьвятий настановив єпископами, щоб пасти церкву Божу, котру придбав кровю своєю.29Я бо знаю се, що після виходу мого прийдуть вовки хижі між вас, що не пощадять стада.30І з вас самих устануть люде, говорячи розворотне, щоб потягти учеників за собою.31Тим пильнуйте, памятаючи, що три роки ніч і день не переставав я із слїзми напоминати кожного.32А тепер передаю вас, брати, Богові і слову благодати Його, котрим може збудувати вас і дати вам наслїддє між усїма осьвяченими.33Срібла або золота або одежі, - нічого не жадав я.34Сами ж знаєте, що потребинам моїм і тим, хто бував зо мною, служили оці руки мої.35У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба помагати малосильним і памятати слова Господа Ісуса, що Він глаголав: Більше щасте давати, ніж приймати.36І се промовивши, упав на колїна свої, і моливсь із усїма ними.37Доволї ж було плачу у всіх, і, впавши на шию Павлові, цілували його,38смуткуючи найбільш про те слово, що промовив, що більш не мають лиця його видїти. І провели його до корабля.