¹وابتدأ يقول لهم بامثال انسان غرس كرما واحاطه بسياج وحفر حوض معصرة وبنى برجا وسلمه الى كرامين وسافر.

¹І почав їм приповістями промовляти: Виноградник насадив чоловік, і обгородив тином, і викопав виноточу, й збудував башту, й передав його виноградарям, тай від'їхав.

²ثم ارسل الى الكرامين في الوقت عبدا ليأخذ من الكرامين من ثمر الكرم.

²І післав до виноградарів у пору слугу, щоб у виноградарів узяв овощу винограднього.

³فاخذوه وجلدوه وارسلوه فارغا.

³Вони ж, ухопивши його, били, та й відослали впорожні.

⁴ثم ارسل اليهم ايضا عبدا آخر. فرجموه وشجوه وارسلوه مهانا.

⁴І знов післав до них иншого слугу, та й на того кидаючи каміннем, пробили йому голову, й відослали зневаженого.

⁵ثم ارسل ايضا آخر. فقتلوه. ثم آخرين كثيرين فجلدوا منهم بعضا وقتلوا بعضا.

⁵І знов иншого післав, та й того вбили, й багато инших, одних побили, а других повбивали.

⁶فاذ كان له ايضا ابن واحد حبيب اليه ارسله ايضا اليهم اخيرا قائلا انهم يهابون ابني.

⁶Ще ж одного сина мавши, любого свого, післав і його до них на останок, говорячи: Що посоромлять ся сина мого.

⁷ولكن اولئك الكرامين قالوا فيما بينهم هذا هو الوارث. هلموا نقتله فيكون لنا الميراث.

⁷Виноградарі ж тиї казали між собою: Що се наслїдник; ходімо вбємо його, то й наше буде наслїдство.

⁸فأخذوه وقتلوه واخرجوه خارج الكرم.

⁸І, взявши його, вбили, та й викинули геть із виноградника.

⁹فماذا يفعل صاحب الكرم. يأتي ويهلك الكرامين ويعطي الكرم الى آخرين.

⁹Що ж зробить пан виноградника? Прийде та й вигубить виноградарів, і дасть виноградник иншим.

¹⁰أما قرأتم هذا المكتوب. الحجر الذي رفضه البناؤون هو قد صار راس الزاوية.

¹⁰Чи й писання сього не читали: Камінь, що відкинули будівничі, сей став ся головою угла?

¹¹من قبل الرب كان هذا وهو عجيب في اعيننا.

¹¹Від Господа стало ся се, й дивне в очах наших.

¹²فطلبوا ان يمسكوه ولكنهم خافوا من الجمع. لانهم عرفوا انه قال المثل عليهم. فتركوه ومضوا

¹²І шукали Його взяти, та лякались народу; зрозуміли бо, що до них приповість сказав; і зоставивши Його, пійшли.

¹³ثم ارسلوا اليه قوما من الفريسيين والهيرودسيين لكي يصطادوه بكلمة.

¹³І посилають до Него деяких Фарисеїв та Іродиян, щоб Його піймати словом.

¹⁴فلما جاءوا قالوا له يا معلّم نعلم انك صادق ولا تبالي باحد لانك لا تنظر الى وجوه الناس بل بالحق تعلّم طريق الله. أيجوز ان تعطى جزية لقيصر ام لا. نعطي ام لا نعطي.

¹⁴Вони ж, прийшовши, кажуть Йому: Учителю, знаємо, що праведний єси, й не дбаєш нї про кого, бо не дивишся на лице людей, а на путь Божий правдою наставляєш. Годить ся данину кесареві давати, чи нї? Давати нам, чи не давати?

¹⁵فعلم رياءهم وقال لهم لماذا تجربونني. ايتوني بدينار لانظره.

¹⁵Він же, знаючи їх лицемірство, рече їм: Що мене спокутуєте? Принесіть менї денария, щоб я бачив.

¹⁶فأتوا به. فقال لهم لمن هذه الصورة والكتابة. فقالوا له لقيصر.

¹⁶Вони ж принесли. І рече їм: Чиє обличчє се й надпис? Вони ж сказали Йому: Кесареве.

¹⁷فاجاب يسوع وقال لهم اعطوا ما لقيصر لقيصر وما للّه للّه. فتعجبوا منه

¹⁷І озвавшись Ісус, рече їм: Оддайте кесареве кесареві, а Боже Богові. І дивувались Йому.

¹⁸وجاء اليه قوم من الصدوقيين الذين يقولون ليس قيامة وسألوه قائلين

¹⁸І приходять Садукеї до Него, що кажуть: нема воскресення, та й питали Його, говорячи:

¹⁹يا معلّم كتب لنا موسى ان مات لاحد اخ وترك امرأة ولم يخلّف اولادا ان ياخذ اخوه امرأته ويقيم نسلا لاخيه.

¹⁹Учителю, Мойсей написав нам, що, як у кого брат умре та зоставить жінку, а дітей не зоставить, дак щоб узяв брат його жінку його, й воскресив насіннє братові своєму.

²⁰فكان سبعة اخوة. اخذ الاول امرأة ومات ولم يترك نسلا.

²⁰Сїм оце братів було; й перший узяв жінку, і вмираючи, не зоставив насїння;

²¹فاخذها الثاني ومات ولم يترك هو ايضا نسلا. وهكذا الثالث.

²¹і другий узяв її, та й він не зоставив насіння; і третій також так.

²²فاخذها السبعة ولم يتركوا نسلا. وآخر الكل ماتت المرأة ايضا.

²²І брали її семеро, та й не зоставили насіння; остання з усіх умерла й жінка.

²³ففي القيامة متى قاموا لمن منهم تكون زوجة. لانها كانت زوجة للسبعة.

²³Оце ж у воскресенню, як воскреснуть, которого з них буде жінка? семеро бо мали її за жінку.

²⁴فاجاب يسوع وقال لهم أليس لهذا تضلون اذ لا تعرفون الكتب ولا قوة الله.

²⁴І озвавшись Ісус, рече їм: Чи не того ви помиляєтесь, що не знаєте писання, нї сили Божої?

²⁵لانهم متى قاموا من الاموات لا يزوجون ولا يزوجون بل يكونون كملائكة في السموات.

²⁵Коли бо з мертвих устануть, то нї женять ся, нї віддають ся, а будуть як ангели на небесах.

²⁶واما من جهة الاموات انهم يقومون أفما قرأتم في كتاب موسى في أمر العلّيقة كيف كلمه الله قائلا انا اله ابراهيم واله اسحق واله يعقوب.

²⁶Про мертвих же, що встають, хиба не читали в книзї Мойсейовій, як коло купини промовив до него Бог, глалолючи: Я Бог Авраамів, і Бог Ісааків, і Бог Яковів?

²⁷ليس هو اله اموات بل اله احياء. فانتم اذا تضلون كثيرا

²⁷Не єсть Бог мертвих, а Бог живих. Ви оце вельми помиляєтесь.

²⁸فجاء واحد من الكتبة وسمعهم يتحاورون فلما رأى انه اجابهم حسنا سأله اية وصية هي اول الكل.

²⁸І пруступивши один з письменників, почувши їх перепитуванне, і вбачаючи, що добре їм відповів, спитав Його: Котора перша з усїх заповідь?

²⁹فاجابه يسوع ان اول كل الوصايا هي اسمع يا اسرائيل. الرب الهنا رب واحد.

²⁹Ісус же відказав йому: Що перша з усїх заповідей: Слухай, Ізраїлю: Господь Бог ваш. Господь один єсть;

³⁰وتحب الرب الهك من كل قلبك ومن كل نفسك ومن كل فكرك ومن كل قدرتك. هذه هي الوصية الاولى.

³⁰і: Люби Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю. Оце перша заповідь.

³¹وثانية مثلها هي تحب قريبك كنفسك. ليس وصية اخرى اعظم من هاتين.

³¹А друга подібна, така: Люби ближнього твого як себе самого. Більшої від сих иншої заповіди нема.

³²فقال له الكاتب جيدا يا معلّم. بالحق قلت لانه الله واحد وليس آخر سواه.

³²І каже Йому письменник: Добре, учителю; правду промовив еси, що один єсть Бог, і нема иншого, тільки Він;

³³ومحبته من كل القلب ومن كل الفهم ومن كل النفس ومن كل القدرة ومحبة القريب كالنفس هي افضل من جميع المحرقات والذبائح.

³³і що любити Його всім серцем, і всією думкою, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як себе самого, се більше нїж усї огняні жертви й посьвяти.

³⁴فلما رآه يسوع انه اجاب بعقل قال له لست بعيدا عن ملكوت الله. ولم يجسر احد بعد ذلك ان يسأله

³⁴І вбачаючи Ісус, що він розумно відказав, рече йому: Не далеко єси від царства Божого. І ніхто нїколи не важив ся Його питати.

³⁵ثم اجاب يسوع وقال وهو يعلّم في الهيكل كيف يقول الكتبة ان المسيح ابن داود.

³⁵І озвавшись Ісус, глаголав, навчаючи в церкві: Як се кажуть письменники, що Христос син Давидів?

³⁶لان داود نفسه قال بالروح القدس قال الرب لربي اجلس عن يميني حتى اضع اعداءك موطئا لقدميك.

³⁶Сам бо Давид промовив Духом сьвятим: "Рече Господь Господеві моєму: Сиди по правиці в мене, доки положу вороги твої підніжком ніг твоїх."

³⁷فداود نفسه يدعوه ربا. فمن اين هو ابنه. وكان الجمع الكثير يسمعه بسرور

³⁷Сам оце ж Давид зве його Господем: звідкіля ж він син його? І багато народу слухало Його любо.

³⁸وقال لهم في تعليمه تحرزوا من الكتبة الذين يرغبون المشي بالطيالسة والتحيات في الاسواق.

³⁸І глаголав їм у науцї своїй: Остерегайтесь письменників, що люблять в шатах ходити, та витання на торгах,

³⁹والمجالس الاولى في المجامع والمتكآت الأولى في الولائم.

³⁹та перші сїдалища по школах, та перші місця на бенкетах;

⁴⁰الذين ياكلون بيوت الارامل ولعلة يطيلون الصلوات. هؤلاء يأخذون دينونة اعظم

⁴⁰що жеруть доми удовиць, і задля виду довго молять ся. Сї приймуть ще тяжчий осуд.

⁴¹وجلس يسوع تجاه الخزانة ونظر كيف يلقي الجمع نحاسا في الخزانة. كان اغنياء كثيرون يلقون كثيرا.

⁴¹І сівши Ісус навпроти скарбони, дививсь, як народ кидає гроші в скарбону. І многі заможні кидали по багато.

⁴²فجاءت ارملة فقيرة والقت فلسين قيمتهما ربع.

⁴²І прийшовши одна вдовиця вбога, вкинула дві лепти, чи то шеляг.

⁴³فدعا تلاميذه وقال لهم الحق اقول لكم ان هذه الارملة الفقيرة قد القت اكثر من جميع الذين القوا في الخزانة.

⁴³І прикликавши учеників своїх, рече їм: Істино глаголю вам: Що вдовиця ся вбога більш усїх укинула, що кидали в скарбону.

⁴⁴لان الجميع من فضلتهم ألقوا. واما هذه فمن اعوازها القت كل ما عندها كل معيشتها

⁴⁴Усї бо з достатку свого кидали, ся ж з недостатку свого: все, що мала, вкинула, увесь прожиток свій.