Ukranian: New Testament

Russian 1876

Acts

16

1Прийшовже у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,
1Дошел он до Дервии и Листры. И вот, там был некоторый ученик, именем Тимофей, которого мать была Иудеянка уверовавшая, а отец Еллин,
2що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.
2и о котором свидетельствовали братия, находившиеся в Листре и Иконии.
3Сього схотів Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всі батька його, що був Грек.
3Его пожелал Павел взять с собою; и, взяв, обрезал его ради Иудеев, находившихся в тех местах; ибо все знали об отце его, что он был Еллин.
4Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єріусалимі.
4Проходя же по городам, они предавали верным соблюдать определения, постановленные Апостолами и пресвитерами вИерусалиме.
5Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.
5И церкви утверждались верою и ежедневно увеличивались числом.
6Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.
6Пройдя через Фригию и Галатийскую страну, они не были допущены Духом Святым проповедывать слово в Асии.
7Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.
7Дойдя до Мисии, предпринимали идти в Вифинию; но Дух не допустил их.
8Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду.
8Миновав же Мисию, сошли они в Троаду.
9І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонцю, поможи нам.
9И было ночью видение Павлу: предстал некий муж, Македонянин, прося его и говоря: приди в Македонию и помоги нам.
10Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонцю, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.
10После сего видения, тотчас мы положили отправиться в Македонию, заключая, что призывал нас Господь благовествовать там.
11Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию,. другого ж дня в Неаполь,
11Итак, отправившись из Троады, мы прямо прибыли в Самофракию, а на другой день в Неаполь,
12а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї - осада. Пробували ж ми в сьому городі кілька днїв.
12оттуда же в Филиппы: это первый город в той частиМакедонии, колония. В этом городе мы пробыли несколько дней.
13А субітнього дня вийшли геть а города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посідавши говорили до жінок, що посходились.
13В день же субботний мы вышли за город к реке, где, по обыкновению, был молитвенный дом, и, сев, разговаривали с собравшимися там женщинами.
14І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголанє від Павла.
14И одна женщина из города Фиатир, именем Лидия, торговавшая багряницею, чтущая Бога, слушала; и Господь отверз сердце ее внимать тому, что говорил Павел.
15Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.
15Когда же крестилась она и домашние ее, то просила нас,говоря: если вы признали меня верною Господу, то войдитев дом мой и живите у меня . И убедила нас.
16Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.
16Случилось, что, когда мы шли в молитвенный дом, встретилась нам одна служанка, одержимая духом прорицательным, которая через прорицание доставляла большой доход господам своим.
17Ся, йдучи слїдом за Павлом та. за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.
17Идя за Павлом и за нами, она кричала, говоря: сии человеки - рабы Бога Всевышнего, которые возвещают нам путь спасения.
18Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.
18Это она делала много дней. Павел, вознегодовав, обратился и сказал духу: именем Иисуса Христа повелеваю тебе выйти из нее. И дух вышел в тот же час.
19Видївши ж пани її, що пропала надія заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв.
19Тогда господа ее, видя, что исчезла надежда дохода их, схватили Павла и Силу и повлекли на площадь к начальникам.
20І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,
20И, приведя их к воеводам, сказали: сии люди, будучи Иудеями, возмущают наш город
21і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.
21и проповедуют обычаи, которых нам, Римлянам, не следует ни принимать, ни исполнять.
22І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звеліли бити їх.
22Народ также восстал на них, а воеводы, сорвав с них одежды, велели бить их палками
23І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх
23и, дав им много ударов, ввергли в темницу, приказав темничному стражу крепко стеречь их.
24Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.
24Получив такое приказание, он ввергнул их во внутреннюю темницу и ноги их забил в колоду.
25О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.
25Около полуночи Павел и Сила, молясь, воспевали Бога; узники же слушали их.
26Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.
26Вдруг сделалось великое землетрясение, так что поколебалось основание темницы; тотчас отворились все двери, и у всех узы ослабели.
27Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відтинені двері темниці, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтікали вязники.
27Темничный же страж, пробудившись и увидев, что двери темницы отворены, извлек меч и хотел умертвить себя, думая, что узники убежали.
28Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нічого лихого, всї бо ми тут.
28Но Павел возгласил громким голосом, говоря: не делай себе никакого зла, ибо все мы здесь.
29Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сиди,
29Он потребовал огня, вбежал в темницу и в трепете припал к Павлу и Силе,
30а, вивівши їх геть, каже: Добродії, що менї робити, щоб спастись?
30и, выведя их вон, сказал: государи мои ! чтомне делать, чтобы спастись?
31Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.
31Они же сказали: веруй в Господа Иисуса Христа, и спасешься ты и весь дом твой.
32І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.
32И проповедали слово Господне ему и всем, бывшим в доме его.
33І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.
33И, взяв их в тот час ночи, он омыл раны их и немедленно крестился сам и все домашние его.
34І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.
34И, приведя их в дом свой, предложил трапезу и возрадовался со всем домом своим, что уверовал вБога.
35Як же настав день, прислали воїводи наличників, кажучи: Відпусти людей сих.
35Когда же настал день, воеводы послали городских служителей сказать: отпусти тех людей.
36Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;
36Темничный страж объявил о сем Павлу: воеводы прислали отпустить вас; итак выйдите теперь и идите смиром.
37Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.
37Но Павел сказал к ним: нас, Римских граждан, без суда всенародно били и бросили в темницу, а теперь тайно выпускают? нет, пусть придут и сами выведут нас.
38Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, дцо вони Римляне.
38Городские служители пересказали эти слова воеводам, и те испугались, услышав, что это Римские граждане.
39І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.
39И, придя, извинились перед ними и, выведя, просили удалиться из города.
40І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утішили їх, та й пійшли.
40Они же, выйдя из темницы, пришли к Лидии и, увидев братьев, поучали их, и отправились.