1Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник.2Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям.3Тому воротар одчиняв, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх.4яв вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його.5За чужим же не пійдуть, а втікати муть од него, бо не знають голосу чужих.6Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.7Тоді знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям.8Всі, скільки прийшло їх перше мене, злодії і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї.9Я - двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу.10Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.11Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї.12Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидав вівцї, та й утікав; а вовк хапа їх, і розсипав вівцї.13Наймит же втїкав, бо він наймит, і не журить ся про вівцї.14Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої.15Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї.16І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир.17За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її.18Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.19Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї.20Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте?21Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може сліпим очі відкривати?22Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була.23І ходив Ісус до церкві у Соломоновім ходнику.24Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно.25Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене.26Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам.27Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною.28І я житте вічне даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх.29Отець мій, що дав мені, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого.30Я і Отець одно.31Брали тодї знов камінне Жиди, щоб каменувати Його.32Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих діл каменуєте мене?33Відказали йому Жиди, говорячи: За добре діло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом.34Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги?35Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, 36то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулищ, бо сказав: Я Син Божий?37Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри мені.38Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому.39Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,40та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там.41І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан ніякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була.42І увірували там многі в Него.