¹وابتدأ ايضا يعلم عند البحر. فاجتمع اليه جمع كثير حتى انه دخل السفينة وجلس على البحر والجمع كله كان عند البحر على الارض

¹І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на і морі; а ввесь народ був на землї при морю.

²فكان يعلّمهم كثيرا بامثال وقال لهم في تعليمه

²І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:

³اسمعوا. هوذا الزارع قد خرج ليزرع.

³Слухайте: Ось вийшов сїяч сіяти:

⁴وفيما هو يزرع سقط بعض على الطريق فجاءت طيور السماء واكلته.

⁴і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.

⁵وسقط آخر على مكان محجر حيث لم تكن له تربة كثيرة. فنبت حالا اذ لم يكن له عمق ارض.

⁵Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.

⁶ولكن لما اشرقت الشمس احترق. واذ لم يكن له اصل جف.

⁶Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.

⁷وسقط آخر في الشوك. فطلع الشوك وخنقه فلم يعطي ثمرا.

⁷А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.

⁸وسقط آخر في الارض الجيدة. فاعطى ثمرا يصعد وينمو. فأتى واحد بثلاثين وآخر بستين وآخر بمئة.

⁸А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.

⁹ثم قال لهم من له اذنان للسمع فليسمع

⁹І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.

¹⁰ولما كان وحده سأله الذين حوله مع الاثني عشر عن المثل.

¹⁰Як же був на самоті, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.

¹¹فقال لهم قد أعطي لكم ان تعرفوا سرّ ملكوت الله. واما الذين هم من خارج فبالامثال يكون لهم كل شيء.

¹¹І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,

¹²لكي يبصروا مبصرين ولا ينظروا ويسمعوا سامعين ولا يفهموا لئلا يرجعوا فتغفر لهم خطاياهم.

¹²щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколй не навернулись, і не простились їм гріхи.

¹³ثم قال لهم أما تعلمون هذا المثل. فكيف تعرفون جميع الامثال.

¹³І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всі приповістї зрозумієте?

¹⁴الزارع يزرع الكلمة.

¹⁴Сїяч слово сіє.

¹⁵وهؤلاء هم الذين على الطريق. حيث تزرع الكلمة وحينما يسمعون يأتي الشيطان للوقت وينزع الكلمة المزروعة في قلوبهم.

¹⁵Що ж над шляхом, се ті, де сіється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посіяне в серцях їх.

¹⁶وهؤلاء كذلك هم الذين زرعوا على الاماكن المحجرة. الذين حينما يسمعون الكلمة يقبلونها للوقت بفرح.

¹⁶Подібно ж і ті, що на каменистому посіяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,

¹⁷ولكن ليس لهم اصل في ذواتهم بل هم الى حين. فبعد ذلك اذا حدث ضيق او اضطهاد من اجل الكلمة فللوقت يعثرون.

¹⁷та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненне за слово, зараз блазнять ся.

¹⁸وهؤلاء هم الذين زرعوا بين الشوك. هؤلاء هم الذين يسمعون الكلمة

¹⁸А ті, що посіяні між терниною, се ті, що слухали слово,

¹⁹وهموم هذا العالم وغرور الغنى وشهوات سائر الاشياء تدخل وتخنق الكلمة فتصير بلا ثمر.

¹⁹та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.

²⁰وهؤلاء هم الذين زرعوا على الارض الجيدة. الذين يسمعون الكلمة ويقبلونها ويثمرون واحد ثلاثين وآخر ستين وآخر مئة

²⁰А на землю добру посіяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.

²¹ثم قال لهم هل يؤتى بسراج ليوضع تحت المكيال او تحت السرير. أليس ليوضع على المنارة.

²¹І рече до них: Чи нате приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?

²²لانه ليس شيء خفي لا يظهر ولا صار مكتوما الا ليعلن.

²²Нема бо нічого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.

²³ان كان لاحد اذنان للسمع فليسمع.

²³Коли хто має уші слухати, нехай слухає.

²⁴وقال لهم انظروا ما تسمعون. بالكيل الذي به تكيلون يكال لكم ويزاد لكم ايها السامعون.

²⁴І рече їм: Вважайте, що чуете: Якою мірою міряєте, відміряється вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.

²⁵لان من له سيعطى. واما من ليس له فالذي عنده سيؤخذ منه

²⁵Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.

²⁶وقال. هكذا ملكوت الله كأن انسانا يلقي البذار على الارض

²⁶І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,

²⁷وينام ويقوم ليلا ونهارا والبذار يطلع وينمو وهو لا يعلم كيف.

²⁷та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як він не знає.

²⁸لان الارض من ذاتها تأتي بثمر. اولا نباتا ثم سنبلا ثم قمحا ملآن في السنبل.

²⁸Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.

²⁹واما متى ادرك الثمر فللوقت يرسل المنجل لان الحصاد قد حضر

²⁹Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.

³⁰وقال بماذا نشبّه ملكوت الله او باي مثل نمثله.

³⁰І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?

³¹مثل حبة خردل متى زرعت في الارض فهي اصغر جميع البزور التي على الارض.

³¹Воно мов зерно горчицї, що, як сієш його в землю, то воно дрібніше від усїх зерен, які є на землї;

³²ولكن متى زرعت تطلع وتصير اكبر جميع البقول وتصنع اغصانا كبيرة حتى تستطيع طيور السماء ان تتآوى تحت ظلها.

³²а як посієть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тінню його кублитись може птаство небесне.

³³وبامثال كثيرة مثل هذه كان يكلمهم حسبما كانوا يستطيعون ان يسمعوا.

³³І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.

³⁴وبدون مثل لم يكن يكلمهم. واما على انفراد فكان يفسر لتلاميذه كل شيء

³⁴Без приповістї ж не говорив їм; на самоті ж ученикам своїм вияснював усе.

³⁵وقال لهم في ذلك اليوم لما كان المساء. لنجتز الى العبر.

³⁵І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.

³⁶فصرفوا الجمع واخذوه كما كان في السفينة. وكانت معه ايضا سفن اخرى صغيرة.

³⁶І, відпустивши народ, узяли Його, яв був в човні. І инші ж човни були з Ним.

³⁷فحدث نوء ريح عظيم فكانت الامواج تضرب الى السفينة حتى صارت تمتلئ.

³⁷І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.

³⁸وكان هو في المؤخر على وسادة نائما. فأيقظوه وقالوا له يا معلّم أما يهمك اننا نهلك.

³⁸А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?

³⁹فقام وانتهر الريح وقال للبحر اسكت. ابكم. فسكنت الريح وصار هدوء عظيم.

³⁹І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.

⁴⁰وقال لهم ما بالكم خائفين هكذا. كيف لا ايمان لكم.

⁴⁰І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?

⁴¹فخافوا خوفا عظيما وقالوا بعضهم لبعض من هو هذا. فان الريح ايضا والبحر يطيعانه

⁴¹І полякались страхом великим, і казали один до одного: Хто оце Сей, що й вітер і море слухає Його?